Цього разу мені випала можливість бути на стажуванні у Центрі малоінвазивної дитячоі хірургіі хірургі на базі дитячого шпиталю Рокі Маунтін м. Денвер( США, Колорадо). Керівником цього центру є всесвітньо відомий доктор Стівен Ротенберг.
У перший день, коли я прийшов у офіс дитячого центру для отримання ідентифікаційного бейджу та оформлення офіційних паперів – вразила надзвичайна тиша на фоні бездоганної чистоти приміщення ( враження, що я в умовах високоякісного готелю, а не шпиталю). Власне, Мішель( секретар д-р Ротенберга) повідомила, що новий корпус дитячої лікарні побудований у 2010 році. На перший погляд – за нашими мірками лікарня нагадує хороший продуктовий магазин. Ззовні – як футуристичний трансформер: ” спокійна” будова, лагідно – коричневого кольору, напуцовані великі вікна; заходиш у середину- інформаційна таблиця переповнена інформацією про медичні офіси та відділення, декілька відділень раенімаціі( включно із кардіореанімацією), ігрові кімнати, кафетерії тощо. Максимально використані підвали. Останні світлі, теплі та функціональні. На даху шпиталю розташований автомобільний паркінг. Там же – гелікоптерна ” стоянка”. Відсутність у коридорах дитячого крику та батьківської суєти справляли враження санаторію для матері та дитини чи розкішного сімейного готелю у передгірї Цюріха . У вістебюлі лікарні клоуни доводили дітей до реготу , а поряд у затишній кав’ярні батьки та персонал насолоджувались запашного ранковою випічкою та, безумовно, ароматом знаменитої кави Старбакс…
На такій релаксовій ноті зустрів мене шпиталь у перший день мого стажування. Проте спокій закінчився, коли я потрапив в умови операційного блоку , де проводились одночасно декілька операцій- дітям- малюкам та старшого віку різного профілю та рівня складності. Протягом дня було проведено така кількість операцій, як в умовах нашої лікарні проводиться за тиждень. Відразу виникло питання у мене: чому? Відповідь надходив щоденно , коли спостерігав за рутиною у операційному блоці: початок надзвичайно рано: біля 7:00 (до речі, якщо написано” початок 7:00″ – так буде і початок- 7:00!). Діти , до речі, для проведення планових операцій поступають в день операціії( о 5:30 ранку), навіть немовлята. А потім все як у мультфільмі: кожен знає свою роботу, затримки виникають рідко, хіба якщо трапляється нестандартна ситуація, що можливо у медицині.Наступне приємне здивування: час проведення операцій вдвічі(!) коротший ніж у нас. Знову виникає питання: чому? Пояснення для себе бачу в наступному: 1. Використовуються сучасні методики оперативного лікування, більшість з яких виконується малоінвазивним методом!!!;2. Надзвичайна професійна підготовка як і лікарів , так і середнього медичного персоналу; 3. Забезпеченість медичним обладнанням та витратним матеріалом таке значне , що я не бачив більш ніде у інших країнах світу. Наявність відповідно адаптованого обладнання дозволяє мінімізувати час для проведення лікувальних дій.
Гібридність операційних кімнат дозволяє розгортати будь яку підготовку до проведення операцій в залежності від потреб: операція з приводу гострого апендициту слідує відразу за операцією на відкритому серці, і навпаки. Перерва виключно на ультракоротку стерелізацію. Це значно економить час, операційні працюють на повну потужність. Ум, забув повідомити, усі операційні обладнані OR1* Karl Storz Endoscopy (“золотий стандарт”- смарт- оперейтінг рум)
Поряд із тим, що робота робиться досить швидко, в умовах операційної панує дуже спокійна та дружелюбна атмосфера, постійно наявна легка релаксова музика. Така атмосфера надзвичайно корисна як і для дітей, так і для персоналу. Виникає наступне питання: можливо це локальний проект у даній лікарні, впровадження якого завдячується головному лікареві даної установи? Відповідь очевидна: це стандарт надання медичної допомоги у цілій країні.
Ще один цікавий факт: я переконався, що відомий для нас американський жарт: ” Америка – країна, де слідкують за слідкуючими” – зовсім таки не жарт. В умовах багатомільоної лікарні немає мускуластих “вишибал” чи множинних ґрат на вікнах – замість цього численні відеокамери та відеореєстратори, що працюють ” non- stop”. Кожне оперативне втручання також відеореєструється та архівується (“лапші” батькам чи наглядовій раді шпиталю вже “не навішаєш”!). Запитаєте:” А де ж славний слоган- “Вільна країна””? Відповідь відразу- вона справді вільна , якщо граєш за правилами цієї країни.
Зі мною на стажуванні були лікарі із США,Сінгапуру, Німеччини та Туруччини. Ми мали можливість круглодобового доступу до операційного блоку( при умові, якщо проводиться в даний момент операції) та тренувального центру. Чергове приємне здивування – якщо потрібно було термінове оперативне втручання дитину доставляли у клінікна гелікоптері ( не буду уточнювати, хто і для чого в нашій країні використовує подібну техніку). Щодо тренувального центру: перед виконанням сучасних оперативних втручань кожен лікар (як senior так і fellow) проводить не одну годину у навчальному центрі. Між перервою між операціями чи увечері на чергуванні молоді лікарі замість гри в покер працюють у тренувальному центрі. Прошу не переживати, вони не патологічні трудоголіки-нормальні всесторонньо освічені люди, які знають ціну і відпочинку. До речі, про відпочинок. В умовах кожного відділення наявна комфортна кімната відпочинку, де є уся необхідна оргтехніка та обладнання і продукти для ланчу. На моє питання: хто за це оплачує, отримав відповідь- лікарня. Місто Денвер та сам штат Колорадо рахується одним із самих здорових штатів Америки. Поряд гори- і тому медики намагаються на вікенд поїхати для активного відпочинку туди. До речі, сам Ротенберг живе у передгірї Денвера- і майже щоденно приїжджає до шпиталю на спортивному велосипеді.
Хотілось ще б поділитись своїми враженнями щодо командної роботи лікарів у шпиталі Рокі Маунтін. Поняття ” один і найрозумніший” тут не існує. Так , безумовно, Стів Ротенберг як ментор та керівник клініки відповідає за проведену роботу і визначає напрямки діяльності, але кожен(!) із лікарського персоналу проводить ідентичні операціі високого рівня складності нащодень. Це сприяє тому, що клініка має право називатись передовими центром наданню сучасної високотехнологічної допомоги дітям у світі, як клініка загалом.
Ще пригадав цікавий факт, яким хочу поділитись із Вами. На початку жовтня у клініці працювала група медичних технологів відомої у світі медичної корпорацїі ( із відомих причин, не можу назвати назву), які разом із Стівом розробляли новий інструмент для проведення хірургічних операцій у новонароджених. З певного свого досвіду є вже бачу надзвичайну необхідність у даному новітньому інструменті. На початку літа 2014 року цей інструмент з’явиться на медичному ринку Європи .
Декілька слів про безпеку пацієнта. Величезна кількість одноразової білизни! Запитую- чи не економніше прати багаторазову? Відповідь ствердна – ні. Медичні економісти підрахували, що утримання пральні (персонал, машини, електрика, вода тощо) має вищу вартість, ніж білизна одноразового вжитку, що переробляється згодом. Майже 70% обладнання- одноразового вжитку! Інфікування пацїінта мінімальне. Виникає питання: скільки це коштує країні? Мабуть, дорого. Але відразу з’являється філософське питання: а скільки коштує людське життя?..
До речі, про фінанси. Моє перебування співпало із неприємним фактом у геополітиці США- блокуванням урядом Америки закону Барака Обами, так званого”Obamacare”, що привело до загального government shut down. Пригадаю, що основа цього закону базується на зміні медичного страхування у країні. Не буду коментувати цієї подїі, так як не є експертом у цій галузі; але було погано, якби настали нездорові зміни , на мою думку , надзвичайно досконалої системи охорони здоров’я. Читач , мабудь, вже готує питання: невже так все ” солодко” в тій Америці? Так, безумовно, є свої ” підводні камені” , як і в кожному людському середовищі. Але я, головне, бачив кінцевий результат- коли забирали здорову дитину із лікарні, а в лікарню, перед тим , вони принесли тільки : хвору дитину та медичну страхівку. І “всьоооо!”
При закінченні мого стажування професор повідомив нас про чергову харитативну його поїздку до Кувейту для проведення сучасних складних операцій разом із лікарями цієї країни. Загалом, це десятки країн, з якими співпрацює Стів, це сотні пролікованих дітей. Хіба це не приклад для наслідування!
До речі, весь використаний медичний матеріал не викидається ( як я думав раніше- марнотратство), а колектується, відповідно обробляється та надходить у країни Африки, як гуманітарна допомога( шкода, що України немає в цьому списку!)
Мета , з якою я їхав у США- досягнута.
1. Я побував на стажуванні у передовому центрі світу щодо надання малоінвазивної допомоги немовлятам та дітям старшого віку
2. Я переконався, що перші кроки, які ми робимо у розвитку цього напрямку в Україні- є правильні.
3. Я побачив- скільки ще нам треба працювати, щоб досягти рівня даної клініки.
За час перебування у американській клініці освоїв понад десять нових хірургічних технологій , які б хотів впровадити у нас. Серед них:
– операція лапароскопічної фундоплікаціі за Ніссеном у новонароджених;
– операція торакоскопічної лобектомїї у дітей раннього віку;
– операцїя накладання інтракорпорального шва у дітей різних вікових груп;
-операція видалення доброякісних та злоякісних пухлин живота та грудної клітини, використовуючи торакоскопічні та лапароскопічної техніки.
Надзвичайно тішуся тісному знайомству(тільки думайте правильно!) із Стівеном Ротенбергом. Наші наступні кроки:
– плануємо спільну конференцію на 16-18 травня у Львові на тематику малоінвазивної хірургїі
– планую разом із Стівеном проведення нових адванстехнологічних операцій дітям сиротам та дітям , із важкою хірургічної патологією
По приїзді уЛьвів планую проведення лікарської конференції на тематику мого навчання у Денвері
Підсумовуючи, дякую Богу та своїй родині за можливість бути на цьому стажуванні.
Особлива подяка Блогодійному Фонду Children’s Care Fundation за фінансову допомогу та натхнення. Нехай Вам повертається сторицею за те, що Ви робите!
P. S. Що везу назад на Україну ? Хотів кусок шпиталю взяти , як зразок- не дозволили, сказали ” овервейт” ( жарт 🙂
Що везу на Україну? Найперше – неоціненний досвід, що здобув за час навчання; по – друге- позитивні емоцї, отриманні під час спілкування із данини людьми; по- третє – щирі сподівання, що колись , нарешті і у нас настане такий рівень надання медичної допомоги!