Щодо написання даного розділу мене інспірував недавно переглянутий мною документальний фільм про Террі Фокса. Можливо багато хто із Вас бачив цей фільм та знає про це. Але коротко пригадаю Вам…
Події розгортаються у ранніх 80 – х . Молодий хлопчина у 18-річному віці оперований з приводу саркоми правої нижньої кінцівки. Як результат- аптутація останньої високо вище коліна. У 20- річному віці Террі готується до пробігу від східного до західного узбережжя Канади. Замість правої ноги – протез. Пробіг носить назву “Marathon of the Hope” (анг. – марафон надії). Юнак хоче привернути увагу громадськості до проблеми раку. Планує під час пробігу збирати кошти для розвитку нових напрямків у боротьбі з цією недугою. У цьому заході його супроводжує шкільний товариш.
Протягом дня Террі намагався пробігти марафонську дистанцію. На початку увага громадськості була помірна. Долаючи сотні миль , хлопець пробігав по межі кордону із США. Все це виглядало не “солодко”- час-від -часу кровила травмована культя правої ноги, ламався протез; сонячна погода змінювалася дощем та снігом. Але марафон надії тривав.
Ця подія набрала таких обертів, що це почали динамічно висвітлювати по всіх телеканалах , влаштовувати прес- конференції та зустрічі із губернаторами міст, через які тривав пробіг. Зібрання коштів почалось у геометричній прогресїі. Террі став для багатьох людей ,хворих раком, прикладом незламності людського характеру. На територїі провінцїї Квебек прем’єр міністр Канади нагороджує Террі Фокса званням героя Канади.
Пробіг тривав 143 дні , подолано було 3, 339 миль. Але до західного узбережжя Канади Террі не добіг . Не добіг, тому що …. помер під час погіршення стану та проведення хіміотерапії між дистанціями.
Громадський рух, який отримав назву Terri Fox Fundation, зібрав понад 50 мільйонів доларів для боротьби із раком. Власне дослідження, ініційовані цією фундацією , стояли у витоків початку розроблення лікування стовбуровими клітинами та пересадки кісткового мозку.
Недуга, від якої, можливо , і підсвідомо ” втікав” Террі – все ж таки навздогнала його , але тисячі людей отримали надію на виздоровлення.
Ось така надзвичайно сентиментальна , але правдива історія. Правдива як незліченна кількість благодійних проектів, над реалізацією яких я мав можливість спостерігати у США. Якби ці усі заходи проводились би у нас (в Україні), у людей, що живуть у ній , 100% викликало б сумнів. А тут навпаки! Люди це роблять щиро та переконливо, що складається враження, що це виховується із пелюшок. Це, наприклад, і:
– волонтерство у школі чи коледжі;
– купуємо в літаку сік, парфуми чи коняк- відсоток із цього йде на боротьбу із раком молочної залози( до речі, це надзвичайно розгорнута та поширена вседержавна компанія протягом останнього десятиріччя);
– розраховуєтесь у супермаркеті за продукти карткою – апарат у вас запитує: яка ваша донація на програму боротьби із дитячим аутизмом- 1,5 чи 10 баксів?
– грає місцева команда амер. футбол- у кожного на футболці рожева”омега”- донація на боротьбу із СНІДом; і тд.
Прикладів таких можна навести багато. Може з’явитись лукаве питання: а чи не крадуть ці гроші?
Не можу відповісти, але маю сумнів щодо цього. Маю сумнів, тому що бачив на власні очі , як будуються нові корпуси та цілі нові шпиталі за рахунок недержавних коштів; як за рахунок благодійних проектів проводяться сучасні медичні досдідження, які визначають згодом напрямки сучасної медицини. І це в державі, економіка якої далеко не слабка.
Ні , повірте, не ідеалізую; багато чого , можливо, і не знаю. Але я бачив кінцевий результат – і він мені подобається.
А тепер – звертаюсь до усіх нас у фонді. Ми часто, коли збираємось, запитуємо один одного, які напрямки та проекти нам розробляти в майбутньому? А може нам використати вже провірені західні проекти, їх синтезувати до нашої реалїі та втілювати в життя?..
Дякую, що знайшли час розділити мої роздуми. Вибачєйти, якщо багато філософії( напевно, таки і відпочив….)
До устрічі.